Как много может
просто звук:
Слеза...
Последнее мгновенье...
Прощальное прикосновенье
сердец и душ...
Пожатье рук...
Благословение... Улыбка...
Сквозь бездну —
тонкая тропинка…
И молчаливое «прости»...
Не удержать
и не утешить...
Твою беду не отвести...
И мне по жизни —
как по стежке —
неровной, горестной
и грешной —
любовь и память
пронести...
II
“И рех: кто даст ми криле,
Яко голубине?”
(Псалом 54)
Кто даст мне крылья —
Прозрачные, как паутинка,
Полные ветра,
Незримые глазу людскому?..
...В небе растаяло облачко,
Словно пушинка,
В сердце растаяла
Злая и острая льдинка...
Вот Ты и стала частичкою
Лона земного...
Манит глаза изболевшие
Неба бездонного ласка.
Как же напрасно
Они утешенья искали!
Все миновало,
Исчезли и звуки, и краски,
Только любовь
Негасимой свечою пылает.
Все миновало: и речи,
И звуки, и краски...
Божья любовь
Негасимой свечою пылает.
...Древа молчали —
Застыли в глубоком моленье...
Спит под крестами
Невидимый взгляду город.
Боже, прости, что молю Тебя —
Об исцелении
Страждущих наших душ,
И живых, и мертвых.
Боже, прости, что молю Тебя —
Об искуплении
Нас на мытарствах —
Всех —
И живых, и мертвых...
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
