Зрадників всі зневажають,
А Закон і Бог карає;
Та не всі ,звичайно,знають,
Що цей рід не вимирає.
Тільки вже не зрадник зветься,
А так просто «жертва моди».
Стрівши зрадника всміхнеться.
Ну,а дехто-дружбу водить.
Зрадить жінка чоловіку,
Наче подвиг цим звершила!
Він несе ганьбу велику -
“Лося роги почепила!”
Всі сміються,-Йде сохатий-.
Вже не гріх це,а потіха.
Робить глум з людей «рогатий»,
А в кінці наробить лиха.
Зараз зрада є інтрижка,
Щоб життя розвеселити.
«Ти герой,-кричать-братішка!»
Бо бабник несамовитий.
Брат з гріхом затіяв спілку;
Зрадив Богу,-в хміль влюбився,
Та не ріжуть в Церкві гілку,
Щоб не впав,та не розбився.
Полюбили сестри моду
Й неймовірне йде кохання,
Бо їм Бог не ту дав вроду;
От і йдуть проти Писання.
Обнажають своє тіло,
Що в братів серця пяніють,
А скажи,-НЕ твоє діло.
Хай себе тримать уміють.
Йде велика зрада Богу;
Слово Боже попирають;
Треба бити всім тривогу:
“Християн в полон згоняють.”
Правда,є й такі ще люди-
Муху до слона роздують
І залізуть скрізь і всюди;
Хто спіткнеться,-геть згидують.
Й ті бувають,що потіху
Зроблять з ревнощі в народі,
Хоч,звичайно,не до сміху
Є цей випадок в нагоду.
Два брати,діди старенькі,
Рік назад у США прибули;
При костюмах, щей гарненьких,
Вели мову.Люди чули:
“Ще не зрадив рідній мові,
Що навчила рідна мати?!”
Той спіткнувся на пів- слові:
“Став англійську я вивчати,
Бо куди не підем,всюди ,
Як глухо-німі стаємо,
З нас сміються діти,люди,
Та й живем від них окремо.”
“Я не зрадник,щоб вивчати,
Й що та мова допоможе?”
Форд гальмує біля хати,
То «ковбой»зустрів прохожих.
Виліз й йде до них з папером
Їхніх літ американець,
Їх назвав приємно «сером»
Й щось пита,в лист тиче палець.
Ті плечима лиш здвигали,
Буркотіли:”Нат спік інглиш”
Зрозумів,не ті попали.
Пожав руки з жалю їм лиш.
А коли пішов в машину,
Мовив той,що вчитись проти:
“Не поміг в лиху годину.
Вам англійський,поліглоти!”
Вячеслав Радион,
Everett, WA,USA
С Тобой Господь способно сердце
Земными днями дорожить,
Ведь Ты послал душе усердье
Хоть чем-то людям послужить... e-mail автора:radvyach@yahoo.com
Прочитано 8824 раза. Голосов 3. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Вiд грiха до псевдорозваг у свiдомостi пiвкроку. Цi зрадники у загальноприйнятому розумiннi - вiльнi, самостiйнi собистостi. Колорит! А насправдi - те, що пише про них автор у цьому вiршi...
Проза : Реальность - Андрей Скворцов Я специально не уточняю в самом начале кто именно "он", жил. Лес жил своей внутренней жизнью под кистью и в воображении мастера. И мастер жил каждой травинкой, и тёплым лучом своего мира. Их жизнь была в единстве и гармонии. Это просто была ЖИЗНЬ. Ни та, ни эта, просто жизнь в некой иной для нас реальности. Эта жизнь была за тонкой гранью воображения художника, и, пока он находился внутри, она была реальна и осязаема. Даже мы, читая описание леса, если имеем достаточно воображения и эмоциональности можем проникнуть на мгновение за эту грань.
История в своём завершении забывает об этой жизни. Её будто и не было. Она испарилась под взглядом оценщика картин и превратилась в работу. Мастер не мог возвратиться не к работе, - он не мог вернуть прежнее присутствие жизни. Смерть произвёл СУД. Мастер превратился в оценщика подобно тому, как жизнь и гармония с Богом были нарушены в Эдеме посредством суда. Адам и Ева действительно умерли в тот самый день, когда "открылись глаза их". Непослушание не было причиной грехопадения. Суд стал причиной непослушания.
И ещё одна грань того же. В этой истории описывается надмение. Надмение не как характеристика, а как глагол. Как выход из единства и гармонии, и постановка себя над и вне оцениваемого объекта. Надмение и суд есть сущность грехопадения!
